Add parallel Print Page Options

Притча про весілля

(Лк. 14:15-24)

22 І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.

Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися—один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.

І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. 10 Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.

11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. 13 Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. 14 Бо багато покликаних, але мало вибраних”».

Цезареві—цезареве, а Богові—Боже

(Мк. 12:13-17; Лк. 20:20-26)

15 Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. 16 Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. 17 Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»

18 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? 19 Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, 20 Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» 21 Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю—цезареве, а Богу—Боже». 22 Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.

Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові

(Мк. 12:18-27; Лк. 20:27-40)

23 Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 24 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[a]. 25 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. 26 Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома—вони померли, не залишивши дітей. 27 Останньою померла жінка.

28 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»

29 Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 30 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 31 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: 32 „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(A). Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони—живі».

33 Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.

Яка заповідь найважливіша?

(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)

34 Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. 35 Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: 36 «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 37 Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”(B). 38 Це перша і найголовніша заповідь. 39 Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього[b] свого, як себе самого”(C). 40 Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».

Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?

(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)

41 Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: 42 «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». 43 Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:

44 „Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
    доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх[c]”.(D)

45 Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» 46 Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.

Footnotes

  1. 22:24 Якщо… брата Див.: Повт. Закону 25:5-6.
  2. 22:39 ближнього Або «інших». Див.: Лк. 10:25-37, де Ісус говорить, що це стосується усіх, хто потребує допомоги.
  3. 22:44 покладу… Твоїх Або «підкорю Твоїй владі».

22 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:

Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.

І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти.

Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля!

Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг.

А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх.

І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані.

Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.

10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.

11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,

12 та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав.

13 Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів...

14 Бо багато покликаних, та вибраних мало.

15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.

16 І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.

17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?

18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?

19 Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому.

20 А Він каже до них: Чий це образ і напис?

21 Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.

22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.

23 Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його,

24 та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого.

25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.

26 Так само і другий, і третій, аж до сьомого.

27 А по всіх вмерла й жінка.

28 Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її.

29 Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.

30 Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.

31 А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:

32 Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих.

33 А народ, чувши це, дивувався науці Його.

34 Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.

35 І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:

36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?

37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

38 Це найбільша й найперша заповідь.

39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.

40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

41 Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,

42 і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів.

43 Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:

44 Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм.

45 Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?

46 І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.