1 Царств 20

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Давид і Йонатан

20 Давид утік з Найота в Рамі, прийшов до Йонатана та й питає: «Що я зробив? В чому моя провина? Чим я завинив перед твоїм батьком, що він намагається позбавити мене життя?»

² «Ніколи ти не помреш! Послухай-но, батько не робить жодної ні великої, ані малої справи, не порадившись зі мною. Навіщо йому це приховувати від мене? Це не так!»

³ Але Давид йому на це навіть присягнувся: «Твій батько дуже добре знає, що я знайшов прихильника в тобі, тож думає: „Йонатан не повинен знати цього, інакше він засумує,^[a] але присягаюся життям Господа, твоїм життям присягаюся, що між мною та смертю лише один крок”».

⁴ Йонатан пообіцяв: «Я зроблю все для тебе, хоч би чого ти попросив!»

⁵ Тож Давид і каже: «Слухай, завтра свято Молодого місяця, і я маю обідати з царем, але дозволь мені піти в поле й сховатися там до післязавтрашнього вечора. ⁶ Якщо батько помітить мою відсутність, скажи йому: „Давид дуже просив дозволити йому поспішити до рідного міста Віфлеєма, бо там складатиметься річна жертва для всього роду”». ⁷ Якщо він відповість: «Дуже добре»,—тоді твоєму рабу нічого не загрожує. Але якщо він закипить гнівом, можеш бути впевнений, що він має намір заподіяти мені лихо. ⁸ Прояви ж бо свою милість, ти зі мною уклав Угоду зі своїм слугою перед лицем Господа. Якщо я винний, тоді своєю рукою убий мене! Навіщо передавати мене батькові?»

⁹ «Ніколи,—промовив Йонатан.—Якби я мав щонайменший сумнів, що батько збирається заподіяти тобі лихо, чи б я не сказав тобі?»

¹⁰ Давид запитав: «Хто мені скаже, якщо батько твій розлютиться?»

¹¹ «Ходімо разом у поле»,—сказав Йонатан. Ось вони й пішли удвох у поле.

¹² Йонатан сказав Давиду: «Присягаюся Господом Богом Ізраїлю, що я дізнаюся до післязавтра, чи батько лихий на тебе! Якщо він прихильний до тебе, то я пошлю тобі звістку, щоб ти знав. ¹³ Але якщо батько збирається завдати тобі лихо, нехай Господь заподіє щось батькові, і навіть більше, та я тебе сповіщу й відправлю в безпечне місце. Нехай Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком. ¹⁴ Якщо я житиму, вияви до мене свою милість незрадливу, як і Господь її дарує. Але якщо я помру, ¹⁵ не позбавляй мій рід своєї щирої любові, навіть якщо Господь знищить усіх Давидових ворогів^[b], змете їх з лиця землі, якщо ¹⁶ ім’я Йонатанове буде стерте з дому Давида, нехай Господь зведе рахунок з Давидовими ворогами»^[c].

¹⁷ Йонатан знову поклявся Давидові в своїй любові до нього, тому що любив Давида, як себе самого.

¹⁸ Йонатан сказав Давидові: «Завтра Молодий місяць, за тобою скучатимуть, якщо твоє місце буде порожнім. ¹⁹ Через три дні Саулові бракуватиме тебе. Іди на те місце, де ти ховався, коли почалися ці неприємності. Чекай біля скелі Езел. ²⁰ Я випущу три стріли в тому напрямку, нібито збираюся вцілити. ²¹ Потім я пошлю хлопця, щоб він знайшов ті стріли. Якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріли між тобою і мною. Підбери їх!”—тоді виходь, тому що, присягаюся життям Господа, ти будеш у безпеці й спокої. ²² Але якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріла позаду тебе”,—тоді тікай, Господь відсилає тебе. ²³ Тому, про що ми з тобою розмовляли, Господь свідок назавжди».

²⁴ Тож Давид сховався в полі, а коли настало свято Молодого місяця, цар сів трапезувати. ²⁵ Він зайняв звичне місце біля стіни навпроти Йонатана, Авнер сів поруч із Саулом, а Давидове місце залишилося вільним. ²⁶ Саул промовчав того дня, бо подумав: «Напевне, щось трапилося з Давидом, що зробило його нечистим». ²⁷ Але ж і наступного, другого дня Молодого місяця Давидове місце знову було незайняте. Тут Саул уже спитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов на трапезу ні вчора, ані сьогодні?»

²⁸ Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просився відпустити його в Віфлеєм. ²⁹ Він сказав: „Відпусти мене, бо наш рід складає жертву в місті, а брат мені наказав прийти. Якщо я знайшов милість в твоїх очах, дозволь мені піти й побачитися з братами”. Ось чому він не прийшов на трапезу до царя».

³⁰ Розгнівався Саул на Йонатана і розкричався: «Ти—негідник, непокірної та впертої жінки ти син! Хіба я не знаю, що ти, на свій сором та на сором твоєї матері, що народила тебе, почав водитися з сином Єссея^[d]? ³¹ Доки син Єссея житиме на цій землі, ні ти, ні твоє царство не буде встановлене. Зараз же пошли за ним, нехай його сюди приведуть, бо смерть йому!»

³² «Чому його слід убити? Що він зробив?»—запитав батька Йонатан. ³³ Тоді Саул метнув списа в нього, щоб убити. Йонатан зрозумів, що батько намірився згубити Давида.

³⁴ Йонатан підвівся з-за столу, страшенно розгнівавшись; другого дня Молодого місяця він не торкнувся їжі, бо його дуже засмутило ганебне ставлення батька до Давида.

³⁵ Вранці Йонатан пішов у поле, щоб зустрітися з Давидом. З ним був хлопчик. ³⁶ Він звернувся до хлопчика: «Побіжи й знайди стріли, які я випущу». Коли хлопець побіг, він випустив стрілу поперед нього. ³⁷ Коли хлопець наблизився до того місця, де впала стріла, Йонатан крикнув йому услід: «Хіба стріла не впала поперед тебе?» ³⁸ Потім він додав: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець підняв стрілу й приніс її до хазяїна. ³⁹ Хлопчина ні про що не здогадався, лише Йонатан і Давид про це знали. ⁴⁰ Йонатан віддав свою зброю хлопчині й попросив: «Повертайся, віднеси цю зброю до міста».

⁴¹ Коли хлопчина відійшов, Давид підвівся з південного боку скелі й тричі торкнувся чолом землі, поклонившись Йонатану. Тоді вони розцілувалися й почали плакати, особливо тужив Давид.

⁴² Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром, адже ми поклялися у взаємній дружбі в ім’я Господа, адже ми сказали: „Господь є свідком між мною й тобою та між твоїми й моїми нащадками назавжди”».

З цим і пішов Давид, а Йонатан повернувся до міста.