Змова проти Ісуса

(Мт. 26:1-5; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)

14 То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. ² Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».

Помазання Ісуса

(Мт. 26:6-13; Ін. 12:1-8)

³ Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. ⁴ Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? ⁵ Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів^[a], які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.

⁶ Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. ⁷ Адже бідні завжди будуть з вами^[b], то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я—ні. ⁸ Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. ⁹ Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».

Юдина зрада

(Мт. 26:14-16; Лк. 22:3-6)

¹⁰ Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. ¹¹ Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.

Пасхальна вечеря

(Мт. 26:17-25; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)

¹² Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» ^13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” ¹⁵ Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». ¹⁶ Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.

¹⁷ Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. ¹⁸ І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».

¹⁹ Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» ²⁰ Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. ²¹ Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».

Вечеря Господня

(Мт. 26:26-30; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)

²² За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». ²³ Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. ²⁴ І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. ²⁵ Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».

²⁶ І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.

Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його

(Мт. 26:31-35; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)

²⁷ Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:

²⁸ Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».

²⁹ Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» ³⁰ Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене»^[c]. ³¹ Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.

Ісус молиться на самоті

(Мт. 26:36-46; Лк. 22:39-46)

³² Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». ³³ Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, ³⁴ говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». ³⁵ І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. ³⁶ І молив Він: «Авва^[d], Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша^[e] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».

³⁷ Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? ³⁸ Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». ³⁹ І знову відійшов Він і молився про те ж саме. ⁴⁰ Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. ⁴¹ І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. ⁴² Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»

Арешт Ісуса

(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)

⁴³ Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.

⁴⁴ Юда^[f] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». ⁴⁵ Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. ⁴⁶ Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. ⁴⁷ Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.

⁴⁸ Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. ⁴⁹ Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». ⁵⁰ Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.

^51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.

Ісус перед Синедріоном

(Мт. 26:57-68; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)

⁵³ Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. ⁵⁴ А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.

⁵⁵ Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. ⁵⁶ Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. ⁵⁷ Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: ⁵⁸ «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». ⁵⁹ Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. ⁶⁰ Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»

⁶¹ Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» ⁶² Ісус відповів: «Так, Я—Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». ⁶³ Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! ⁶⁴ Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.

⁶⁵ Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк^[g], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.

Петро зрікається Ісуса

(Мт. 26:69-75; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)

^66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».

⁶⁸ Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень^[h]. ⁶⁹ Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік—один із учнів Христових!»

⁷⁰ І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».

⁷¹ Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» ⁷² І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.